Фізичні вправи після діагностування раку легенів пов’язані з кращими результатами лікування
Нове дослідження доповнює дедалі більше доказів того, що фізична активність може відігравати важливу роль у лікуванні раку легенів.
У статті, опублікованій у журналі JAMA Network Open, було проаналізовано дані 17 141 осіб, які пережили рак, зібрані в рамках 6 об’єднаних когортних досліджень. У ній розглядалася фізична активність від помірної до інтенсивної до та після постановки діагнозу, а також досліджувалося, чи пов’язана фізична активність після постановки діагнозу зі смертністю від раку. До аналізу були включені пацієнти з раком сечового міхура, ендометрія, нирок, легенів, ротової порожнини, яєчників та прямої кишки.
Щодо раку легенів, отримані дані були особливо примітними. У порівнянні з відсутністю помірної чи інтенсивної фізичної активності після постановки діагнозу навіть низький рівень активності був пов’язаний із нижчою смертністю від раку. Згідно з основними результатами дослідження, низький рівень активності після постановки діагнозу супроводжувався коефіцієнтом ризику 0,56 порівняно з відсутністю активності.
Одним із найцікавіших висновків дослідження стало те, що ця закономірність спостерігалася не лише у людей, які вже вели активний спосіб життя до встановлення діагнозу. Серед осіб, які пережили рак легенів і до встановлення діагнозу не вели активний спосіб життя, але після цього почали дотримуватися рекомендацій щодо фізичної активності, смертність від раку також була нижчою, а коефіцієнт ризику становив 0,58.
Це свідчить про те, що початок фізичної активності після постановки діагнозу все ж може бути пов’язаний з позитивним ефектом навіть для тих, хто раніше не вів активний спосіб життя. У основних висновках статті зазначається, що у людей, які пережили рак легенів і які до постановки діагнозу не вели активний спосіб життя, але почали займатися фізичною активністю після цього, ризик смертності від раку був нижчим.
Автори також наголошують, що це був об’єднаний обсерваційний аналіз, а не клінічне випробування. Це означає, що він демонструє лише взаємозв’язок, а не доводить, що фізичні вправи безпосередньо спричинили різницю у виживаності. Проте отримані результати підкріплюють аргументи на користь того, щоб фізичну активність та підтримку у виконанні фізичних вправ серйозно розглядати як частину лікування раку, за умови, що це безпечно та доцільно для конкретної людини.
У статті також зазначається, що нинішні рекомендації щодо фізичної активності для людей, хворих на рак, є більш категоричними для деяких видів раку, ніж для інших, і що наукові дані щодо таких видів раку, як рак легенів, є більш обмеженими.
Для багатьох людей, які живуть із раком легенів, фізична активність — це не така вже й проста справа. На заваді можуть стати втома, задишка, біль, побічні ефекти лікування, тривога та знижена фізична форма. Такі дослідження не означають, що люди повинні відчувати тиск і робити більше, ніж це безпечно або ніж вони можуть собі дозволити. Однак вони сприяють ширшій дискусії про те, як фізичні вправи, реабілітація та індивідуальна підтримка у фізичній активності могли б більш чітко вписатися в процес лікування раку легенів.
Джерело: Браун Дж. К., Канніото Р., Картмел Б. та ін. Фізична активність у вільний час та смертність від раку. JAMA Network Open. Опубліковано 17 лютого 2026 року.