Дрібноклітинний рак легенів та психічне здоров’я: досвід європейців, які страждають від цієї хвороби
Дрібноклітинний рак легенів — одна з найагресивніших форм цього захворювання, але при цьому одна з найменш обговорюваних. У цьому дослідженні викладено, як 140 людей з усієї Європи, які живуть із дрібноклітинним раком легенів або доглядають за хворим на нього, описали емоційне навантаження, пов’язане з діагнозом, а також підтримку, яку вони отримали та якої не отримали.
Опубліковано в березні 2026 року | Когорта: дрібноклітинний рак легенів | Кількість респондентів: 140 | Джерело: 11-й звіт «Lung Cancer Europe»
Що це таке
У цій статті наведено дані щодо дрібноклітинного раку легенів (ДКРЛ) , взяті з 11-го звіту «Lung Cancer Europe» під назвою «Рак легенів та психічне здоров’я: досвід європейців, які зіткнулися з раком легенів». Повний звіт охоплює всі форми раку легенів. Наведені тут цифри стосуються саме когорти хворих на ДКРЛ і порівнюють її показники із середніми показниками серед усіх учасників опитування.
Опитування було проведено в онлайн-форматі серед осіб, які страждають на рак легенів, у Європейському регіоні ВООЗ. Воно було конфіденційним і не містило питань, що дозволяють ідентифікувати особу. Опитування тривало з 28 травня по 6 липня 2025 року. З 2 204 відповідей, отриманих у регіоні, 140 надійшли від осіб, хворих на дрібноклітинний рак легенів (ДКРЛ), що становить 6,4 % від загальної кількості. Упродовж усього тексту показники щодо ДКРЛ порівнюються із середніми показниками по всіх респондентах, щоб відмінності були помітними.
Що показують результати дослідження SCLC
Основні показники, коротко:
66,2 % осіб, які зазнали впливу SCLC, повідомили про негативний вплив на їхнє психічне здоров’я; цей показник перевищує середній показник серед усіх респондентів, який становить 61,2 %.
92,1 % респондентів відчували емоційні труднощі принаймні в одному аспекті свого досвіду.
72,7 % опитаних побоювалися , що лікування може виявитися неефективним або що рак може прогресувати; це була найпоширеніша емоційна проблема, про яку повідомляли респонденти.
51,4 % респондентів вважали, що не мають достатніх ресурсів для того, щоб впоратися з емоційними наслідками раку легенів, тоді як середній показник становить 44,5 %.
59 % пацієнтів не отримали жодної підтримки у сфері психічного здоров’я в рамках їхнього лікувального маршруту.
46 % пацієнтів відчували емоційні труднощі, але не повідомляли про них своїй медичній команді.
42,9 % вважали , що медичний персонал не надав їм належної емоційної підтримки.
74,3 % респондентів не отримали від своїх медичних працівників жодної інформації про пацієнтські організації чи некомерційні організації.
Хто брав участь
До когорти SCLC увійшли люди, у яких було діагностовано це захворювання, та ті, хто доглядає за хворими на нього; серед учасників переважали жінки, а їхній склад був різноманітним за віком, стадією захворювання та країною проживання.
76 (54,3 %) осіб , у яких діагностовано дрібноклітинний рак легенів
64 (45,7 %) осіб, які доглядають за хворими
111 (79,3 %) жінок
29 (20,7 %) чоловіків
41 (29,3 %) у віці від 65 до 74 років
34 (24,3 %) у віці від 55 до 64 років
67 (47,9 %) — IV стадія на момент проведення опитування
46 (32,9 %) стадії I–II
52 (37,1 %) — діагноз поставлено 1–3 роки тому
46 (32,9 %) — діагноз поставлено менше року тому
25 (17,9 %) Греція — найбільша група країн
15 (10,7 %) — Нідерланди , а ще 15 — з України
Щодо біомаркерів, 45,3 % респондентів зазначили, що не знають, чи є їхня пухлина позитивною за будь-яким біомаркером, а ще 24,5 % повідомили, що їхня пухлина не була перевірена на наявність біомаркерів.
Емоційний тягар, пов’язаний із діагнозом
Коли їх попросили оцінити вплив раку легенів на їхнє психічне здоров’я за шкалою від 1 (дуже негативно) до 10 (дуже позитивно), дві третини людей, які страждають на дрібноклітинний рак легенів (SCLC), віднесли себе до негативної половини шкали. Показники цієї групи були нижчими за середній показник серед усіх респондентів.
Загалом 66,2 % учасників когорти з дрібноклітинним раком легенів (SCLC) оцінили ефект у діапазоні від 1 до 5, тоді як серед усіх респондентів цей показник становив 61,2 %.
«Відчуттябезнадії. Я дуже близька зі своїм татом, а наступного року виходжу заміж».
Життя у страху та невизначеності
Страх і смуток були емоціями, які називали найчастіше. Найпоширенішим страхом був страх того, що лікування може виявитися неефективним або що рак може прогресувати — про це повідомили 72,7 % респондентів. На другому місці — смуток через вплив хвороби на близьких, про що повідомили 48,9 % респондентів. Страх смерті та страх перед побічними ефектами або ускладненнями також увійшли до четвірки найчастіше згадуваних емоційних труднощів у цій групі.
Проблема рідко обмежувалася лише одним почуттям. Аж 92,1 % людей, які зіткнулися з дрібноклітинним раком легенів (SCLC), зазначили, що емоційно переживали принаймні один аспект свого досвіду. Серед них 60,4 % вказали на труднощі, пов’язані з боротьбою із захворюванням, що загрожує життю, а 48,2 % — на труднощі, пов’язані з невизначеністю щодо свого становища.
Дев’ять із десяти респондентів зазнавали емоційних труднощів, які впливали на їхнє повсякденне життя, що майже відповідає середньому показнику 89,3 % серед усіх опитаних.
«Страхвтратити сина, родину та друзів, і навчитися з цим жити».
Смуток, тривога та сон
Результати дослідження вказують на високий рівень емоційної вразливості. З моменту постановки діагнозу 45,6 % учасників когорти хворих на дрібноклітинний рак легенів відчували сильну печаль, 29,8 % — відчуття безвиході, а 21,1 % — постійні почуття безнадії або неповноцінності. Приблизно 13 % повідомили про значну втрату інтересу до життя.
На момент проведення опитування багато хто перебував у стресовому стані. Більше чотирьох із десяти респондентів (41,1 %) часто відчували нервозність, тривогу або напруженість, а 36 % повідомили про значні проблеми зі сном.
Ширший вплив на повсякденне життя
Респондентів запитували, наскільки саме їхній психічний стан, а не сам рак, вплинув на різні сфери їхнього життя. Найбільше постраждали сфери соціального життя та способу життя: 56,4 % опитаних зазначили, що вплив був значним. На другому місці опинилося сімейне життя: 52,2 % опитаних зазначили, що вплив був значним.
«Найгірше було те, що не можна було планувати своє майбутнє».
Відчуття готовності та те, що допомогло
Трохи більше половини учасників дослідження, а саме 51,4 %, не відчували себе достатньо підготовленими до того, щоб впоратися з емоційними наслідками раку легенів; цей показник перевищує середній показник у 44,5 %. У тих випадках, коли людям все ж вдавалося знайти способи впоратися з цією ситуацією, найбільшу допомогу надавали підтримка близьких людей та повсякденні звички.
Що допомогло зберегти гарне психічне здоров’я після встановлення діагнозу (когорта хворих на дрібноклітинний рак легенів, n = 117; загальна кількість респондентів, n = 2 188):
Підтримка з боку друзів або родичів: 39,3 % серед учасників дослідження SCLC, 45,5 % серед усіх респондентів
Здоровий спосіб життя, зокрема фізичні вправи та правильне харчування: 35,9 % серед учасників дослідження з дрібноклітинним раком легенів (SCLC), 49,4 % серед усіх респондентів
Більш активна участь у лікуванні та догляді: 32,5 % серед учасників групи з дрібноклітинним раком легенів (SCLC), 30,2 % серед усіх респондентів
Час, присвячений дозвіллю та хобі: 27,4 % серед учасників дослідження SCLC, 36,0 % серед усіх респондентів
Самоспівчуття та самоприйняття: 19,7 % серед учасників когорти SCLC, 22,0 % серед усіх респондентів
Взаємна підтримка: 18,8 % серед учасників когорти SCLC, 35,0 % серед усіх респондентів
Релігія чи духовність: 18,8 % серед учасників дослідження SCLC, 16,4 % серед усіх респондентів
Відмова від чогось, що шкодить їхньому благополуччю: 14,5 % серед учасників дослідження SCLC, 13,1 % серед усіх респондентів
Робота чи волонтерська діяльність: 13,7 % серед учасників дослідження SCLC, 19,6 % серед усіх респондентів
Терапія або психологічне консультування: 12,8 % серед учасників когорти SCLC, 22,7 % серед усіх респондентів
Медитація, йога або практика усвідомленості: 8,6 % серед учасників дослідження SCLC, 16,9 % серед усіх респондентів
Учасники когорти SCLC значно рідше, ніж респонденти в цілому, користувалися підтримкою однолітків, терапією та психологічним консультуванням, а також практиками усвідомленості.
Говорити про це і мати поруч когось
Підтримка з боку близьких людей виявилася дуже важливою допомогою, проте значна частина опитаних зазвичай не ділилася своїми почуттями. Приблизно кожен третій висловлював свої почуття лише іноді, а ще п’ята частина — рідко або взагалі ніколи.
Як часто люди висловлювали свої почуття оточуючим (когорта SCLC, n = 139; загальна кількість респондентів, n = 2 197):
Завжди: 11,5 % серед учасників дослідження SCLC, 12,8 % серед усіх респондентів
Часто: 26,3 % серед учасників когорти з дрібноклітинним раком легенів (SCLC), 31,7 % серед усіх респондентів
Іноді: 37,8 % серед учасників когорти з дрібноклітинним раком легенів (SCLC), 33,8 % серед усіх респондентів
Рідко: 20,9 % серед учасників когорти з дрібноклітинним раком легенів (SCLC), 20,1 % серед усіх респондентів
Ніколи: 2,2 % серед учасників дослідження SCLC, 2,9 % серед усіх респондентів
Наявність людини, до якої можна звернутися, не була само собою зрозумілою. Лише половина учасників дослідження, а саме 50,4 %, зазначили, що у них завжди був хтось, хто міг допомогти, коли це було найпотрібніше.
Наявність людини, яка допоможе, коли це найпотрібніше (група хворих на дрібноклітинний рак легенів, n = 117; загальна кількість респондентів, n = 1 998):
Так, завжди: 50,4 % серед учасників дослідження SCLC, 58,9 % серед усіх респондентів
Так, але лише іноді: 27,4 % серед учасників дослідження SCLC, 20,3 % серед усіх респондентів
У мене є хтось, але я не завжди прошу про допомогу: 13,7 % серед учасників дослідження SCLC, 11,1 % серед усіх респондентів
Ні, у мене немає нікого, хто міг би мені допомогти: 4,3% серед учасників дослідження SCLC, 5,1% серед усіх респондентів
Я вважаю за краще вирішувати проблеми самостійно: 4,3% серед учасників дослідження SCLC, 4,7% серед усіх респондентів
«Найкращу підтримку я отримала від родини, друзів, а особливо від мого онколога та його команди».
Прогалини у наданні підтримки з боку системи охорони здоров’я
З огляду на те, наскільки широко це позначилося на психічному здоров’ї, рівень наданої підтримки був низьким. Протягом усього процесу надання медичної допомоги 59 % учасників когорти хворих на дрібноклітинний рак легенів (SCLC) не отримали жодної підтримки у сфері психічного здоров’я — до цього показника входять як ті, хто відповів «ні», так і ті, хто був змушений самостійно шукати допомогу.
Підтримка у сфері психічного здоров’я, що надається в рамках схеми надання медичної допомоги (когорта хворих на дрібноклітинний рак легенів, n = 139; загальна кількість респондентів, n = 2 193):
Так, на момент постановки діагнозу: 26,6 % серед учасників групи з дрібноклітинним раком легенів, 28,7 % серед усіх респондентів
Так, під час проходження лікування: 21,6 % серед учасників групи з дрібноклітинним раком легенів (SCLC), 27,8 % серед усіх респондентів
Так, після лікування: 7,9 % серед учасників групи з дрібноклітинним раком легенів, 7,1 % серед усіх респондентів
Ні, але я сам знайшов ці дані: 15,1 % серед учасників дослідження SCLC, 19,3 % серед усіх респондентів
Ні: 43,9 % серед учасників дослідження SCLC, 31,2 % серед усіх респондентів
Розрив спостерігався не лише у сфері надання медичних послуг. Серед учасників дослідження 46 % визнали, що стикалися з емоційними труднощами, але не повідомляли про них своїй медичній команді. А коли підтримку все-таки надавали, багато хто вважав її недостатньою: 42,9 % зазначили, що їхня медична команда не надала їм належної емоційної підтримки.
Чи надавала медична команда належну емоційну підтримку (група хворих на дрібноклітинний рак легенів, n = 117; загальна кількість респондентів, n = 1 988):
Так, повністю: 27,7 % серед учасників дослідження SCLC, 24,0 % серед усіх респондентів
Так, але лише певною мірою: 22,7 % серед учасників дослідження SCLC, 30,0 % серед усіх респондентів
Ні, але я хотів би отримати підтримку: 11,8 % серед учасників дослідження SCLC, 10,4 % серед усіх респондентів
Ні, мені довелося самостійно шукати підтримку: 20,2 % серед учасників дослідження SCLC, 21,1 % серед усіх респондентів
Ні, але це не є обов’язковим: 10,9 % серед учасників когорти SCLC, 9,9 % серед усіх респондентів
Не знають або не впевнені: 6,7 % серед учасників дослідження SCLC, 4,6 % серед усіх респондентів
Крім того, людей рідко направляли до організацій, які могли б їм допомогти. Загалом 74,3 % респондентів повідомили, що не отримували від своїх медичних працівників жодної інформації про пацієнтські організації чи некомерційні організації, і лише 14,3 % дізналися про них під час постановки діагнозу.
«Психологічнапідтримка в лікарні є обмеженою. Більшу частину допомоги надають зовнішні служби».
Небажання звертатися за допомогою
Більшість учасників дослідження часто не хотіли звертатися за професійною допомогою у сфері психічного здоров’я. Лише 40,2 % зазначили, що завжди були відкриті до цього. Дві найпоширеніші причини, які наводили респонденти, — це бажання самостійно вирішувати проблеми (23,1 %) та відсутність відчуття гострої потреби у підтримці (20,5 %).
Що, на думку людей, могло б допомогти
На запитання, які заходи могли б покращити їхнє психічне здоров’я, учасники дослідження найчастіше вказували на інформацію та практичну підтримку. Найпоширенішою незадоволеною потребою, яку зазначили 50,9 % респондентів, була потреба в додатковій інформації про захворювання, лікування та варіанти догляду. Далі йшли підтримка в подоланні побічних ефектів та краща комунікація з медичними працівниками — кожну з цих потреб зазначили 44,9 % опитаних. Приблизно третина, а саме 32,2 %, висловили бажання щодо покращення доступу до послуг у сфері психічного здоров’я.
«Близькихродичів слід активніше залучати до процесу догляду. Тільки у паліативному відділенні мене запитали: „Як ви себе почуваєте?“»
Заклик до дії
Визнати підтримку психічного здоров’я складовою частиною алгоритму лікування раку легенів
Емоційний вплив раку легенів порушує повсякденне життя людей, які живуть із цією хворобою, та тих, хто про них піклується. Занадто багато хто не отримує підтримки у сфері психічного здоров’я, і багато хто мовчки бореться з цією проблемою. Психосоціальні послуги повинні надаватися на кожному етапі процесу лікування, а кваліфіковані фахівці мають бути готові надавати емоційну підтримку та психологічне консультування поряд із медичним лікуванням.
Надавайте чітку інформацію, щоб люди могли контролювати перебіг свого захворювання та дбати про своє самопочуття
Люди, які живуть із раком легенів, та ті, хто доглядає за ними, постійно наголошують на необхідності отримання додаткової медичної інформації, рекомендацій щодо подолання побічних ефектів та кращої взаємодії з медичними працівниками. Ми закликаємо медичних працівників надавати чітку та вичерпну інформацію про рак легенів, доступні методи лікування та варіанти догляду, щоб люди, які страждають від цієї хвороби, могли активно дбати про своє здоров’я та психічне благополуччя.
Про організацію «Lung Cancer Europe»
«Lung Cancer Europe» — це некомерційна об’єднавча організація, заснована у 2013 році з метою створення платформи для асоціацій та мереж, що захищають інтереси пацієнтів із раком легенів, на європейському рівні. Вона є голосом європейців, які страждають від раку легенів або знаходяться в групі ризику його розвитку.
Організація «Lung Cancer Europe» співпрацює зі своїми членами та іншими зацікавленими сторонами з метою подолання стигматизації цього захворювання та забезпечення того, щоб люди, які страждають на рак легенів, отримували необхідну медичну допомогу для досягнення найкращих можливих результатів.
Ознайомтеся з повним текстом 11-го звіту «Lung Cancer Europe».
Джерело: 11-й звіт «Lung Cancer Europe», «Рак легенів та психічне здоров’я: досвід європейців, які зіткнулися з раком легенів», висновки щодо дрібноклітинного раку легенів. Координація — Fundación MÁS QUE IDEAS. Опубліковано в березні 2026 року.
Висловлюємо подяку 140 особам, які страждають на дрібноклітинний рак легенів і поділилися своїм досвідом у рамках опитування.