Стадіювання раку легенів: чи достатньо досі класифікації TNM?

Стадіювання раку легенів традиційно ґрунтується на анатомічних даних: розмірі та розташуванні пухлини, а також на тому, чи поширився рак на лімфатичні вузли та чи поширився він на інші частини тіла.

Ця інформація залишається ключовою для постановки діагнозу, прийняття рішень щодо лікування та визначення прогнозу.

Однак наше розуміння раку легенів значно змінилося. За допомогою тестування на біомаркери тепер можна виявити молекулярні відмінності між пухлинами, які на знімках можуть виглядати дуже схожими. Також досліджуються аналізи крові, такі як аналіз циркулюючої пухлинної ДНК (ctDNA), як спосіб виявлення дуже невеликих вогнищ раку, які не видно на знімках.

Наразі дослідники задаються питанням, чи можна в майбутніх системах стадіювання використовувати частину цієї біологічної інформації поряд з анатомічними даними, які вже враховуються в системі TNM.

Як працює система стадіювання раку легенів за класифікацією TNM

TNM — це міжнародно визнана система, яка використовується для опису анатомічного поширення багатьох видів раку, зокрема раку легенів.

У ньому зафіксовано три основні особливості:

T — пухлина: розмір первинної пухлини та наявність її проростання в сусідні структури.

N — Лімфатичні вузли: чи поширився рак на сусідні лімфатичні вузли.

М — Метастази: чи поширився рак на інші частини тіла.

На основі цих даних визначається загальна стадія захворювання. У випадку недрібноклітинного раку легенів стадії варіюються від I, коли рак є відносно локалізованим, до IV, коли він поширився на віддалені частини тіла.

Система TNM забезпечує єдину мову спілкування для клініцистів, науковців та онкологічних реєстрів у всьому світі. Вона також допомагає визначати тактику лікування та надає інформацію про ймовірні результати.

Чому одна й та сама стадія раку легенів може описувати дуже різні види раку

Система TNM визначає, в яких частинах тіла розташований рак. Вона не описує всіх біологічних характеристик цього раку.

Дві людини з раком легенів можуть мати однакову стадію за класифікацією TNM, але їхні пухлини можуть відрізнятися за молекулярними факторами, реакцією на лікування та ризиком рецидиву.

Це питання набуває дедалі більшої актуальності у міру розвитку методів аналізу біомаркерів та цільових методів лікування.

Наприклад, EGFR-позитивний рак легенів можна лікувати інакше, ніж ALK-позитивний рак легенів або рак без виявленого біомаркера, що піддається терапевтичному впливу. Ці відмінності вже впливають на рішення щодо лікування, хоча вони й не є частиною самої стадії TNM.

Біомаркери вже дають додаткову інформацію, що виходить за межі визначення стадії раку легенів

На сьогоднішній день аналіз біомаркерів є невід’ємною частиною лікування багатьох пацієнтів із недрібноклітинним раком легенів.

За допомогою аналізів можна виявити зміни в генах або білках, що допомагає лікарям краще зрозуміти характер раку та, в деяких випадках, підібрати цільове лікування або імунотерапію.

Це означає, що лікарі тепер можуть знати про рак значно більше, ніж зазначено в даних його класифікації за системою TNM.

Розробка цільових методів лікування раку легенів на ранніх стадіях зробила це питання особливо актуальним. Молекулярні дані можуть впливати на вибір лікування після операції, тоді як офіційна стадія захворювання, як і раніше, визначається на основі анатомічних даних.

Чи можуть ctDNA та MRD надати додаткову інформацію після лікування?

Дослідники також вивчають, чи можуть аналізи крові надати інформацію про рак, що залишився в організмі після лікування.

Пухлини можуть виділяти в кровотік дрібні фрагменти ДНК. Це явище відоме як циркулююча пухлинна ДНК, або ctDNA.

Високочутливі тести іноді можуть виявити ctDNA навіть тоді, коли на знімках рак не виявляється. Якщо після лікування залишаються ознаки раку, які неможливо виявити за допомогою традиційних методів візуалізації, це явище може називатися молекулярним резидуальним захворюванням або мінімальним резидуальним захворюванням (MRD).

У рамках досліджень раку легенів вивчається, чи може ctDNA, виявлена після операції або іншого лікування з лікувальною метою, допомогти визначити осіб із підвищеним ризиком рецидиву.

Це залишається актуальним напрямком досліджень. Аналізи на наявність циркулюючої пухлинної ДНК (ctDNA) та залишкової пухлинної маси (MRD) наразі не входять до стандартної системи стадіювання TNM.

Запропонована модель стадіювання TNM + DB

У новій статті з рубрики «Viewpoint» журналу «JAMA Oncology» пропонується зберегти класифікацію TNM та додати ще два описові показники.

D — «Driver»: чи має рак молекулярну мутацію, що є клінічно значущою та підтвердженою на даній стадії захворювання.

B — Біологія/навантаження: молекулярне навантаження, що вимірюється за допомогою циркулюючої пухлинної ДНК (ctDNA) або мінімального залишкового захворювання (MRD).

Згідно з пропонованою моделлю, рак і надалі можна буде описувати за існуючою стадією TNM, додавши літери D та B для надання додаткової інформації про його молекулярну біологію.

Наприклад, автори описують стадію IIIB (D-позитивну, B-позитивну) як локально-регіонально поширений рак із цільовим драйвером та виявляємим молекулярним навантаженням.

Це пропозиція, опублікована у рубриці «Точка зору». TNM + DB не є системою стадіювання, яка на даний момент застосовується у клінічній практиці.

Молекулярні дані вже використовуються для визначення стадії раку легенів

Рак легенів є чудовим прикладом для цієї дискусії, оскільки молекулярне тестування вже тісно пов’язане з лікуванням.

Тепер дослідники можуть вивчити, чи надають геномна інформація, результати аналізу циркулюючої ДНК (ctDNA) та інші біомаркери корисну прогностичну інформацію на додаток до стадії TNM.

Наприклад, у ході досліджень вивчається, чи дозволяє аналіз ctDNA після лікування виявити підвищений ризик рецидиву ще до того, як цей рецидив стане помітним на знімку.

Важливим питанням для визначення стадії захворювання є те, чи є ці методи достатньо точними, відтворюваними та клінічно корисними, щоб стати частиною системи, яка застосовується в різних лікарнях та країнах.

Що потрібно змінити, щоб біологія стала частиною визначення стадії захворювання?

Система стадіювання повинна забезпечувати стабільну роботу при роботі з великими та різноманітними групами населення.

Отже, будь-який молекулярний або гемологічний показник, що додається до класифікації TNM, повинен супроводжуватися переконливими доказами того, що він надає корисну інформацію, яка виходить за межі існуючої класифікації стадій.

Також необхідно буде дійти згоди щодо того, як проводяться тести, які біомаркери враховуються, коли відбираються зразки та як інтерпретуються результати.

Технології швидко розвиваються. Система стадіювання також повинна бути достатньо стабільною, щоб залишатися корисною в міру зміни методів діагностики та лікування.

Наразі система TNM залишається стандартною системою стадіювання раку легенів.

Питання доступу до тестування на біомаркери стане частиною обговорення

Будь-який крок у напрямку стадіювання, що ґрунтується на біологічних даних, також порушуватиме питання щодо доступу.

Доступ до тестування на біомаркери не є однаковим у всій Європі. Існують відмінності як між країнами, так і між медичними центрами в межах однієї країни.

Включення молекулярних даних до класифікації стадій захворювання було б корисним лише за умови, що пацієнти мали б доступ до необхідних обстежень, які дозволяють отримати ці дані.

Без забезпечення рівного доступу більш детальна система стадіювання може стати ще одним джерелом варіацій, а не сприяти підвищенню узгодженості.

Тому для організації «Lung Cancer Europe» доступ до своєчасного та точного тестування біомаркерів залишається важливою складовою цієї ширшої дискусії.

Яким буде подальший розвиток стадіювання раку легенів?

Система TNM неодноразово вдосконалювалася у міру розвитку методів діагностики та вдосконалення методів дослідження. Майбутні версії, можливо, також повинні враховувати зростаючий обсяг біологічної інформації, доступної в галузі онкології.

Що стосується раку легенів, напрямок досліджень є чітким. Вчені вивчають, як анатомічна стадія, біологія пухлини та біомаркери в крові можуть допомогти отримати більш детальне уявлення про конкретний випадок раку.

Наразі ще немає достатніх доказів, щоб замінити систему TNM цими показниками або офіційно розширити її за їх допомогою.

Наразі система TNM дозволяє визначити, в якій частині тіла розташований рак легенів. Аналіз біомаркерів може надати додаткову інформацію про сам рак. Дослідження ctDNA може надати додаткову інформацію про залишки раку після лікування або про ризик рецидиву.

Питання про те, як об’єднати ці різні види інформації, ймовірно, стане важливим напрямком досліджень у галузі раку легенів у найближчі роки.

Джерела

Суббія В., Набхан С. Коли стадіювання за системою TNM є недостатнім. JAMA Oncology. Опубліковано в Інтернеті 30 липня 2026 року.

Карбоне Д.П., Гірш Ф.Р., Осарогіагбон Р.У. та ін. Проект Міжнародної асоціації з вивчення стадіювання раку легенів : вплив поширених молекулярних змін на загальну виживаність при недрібноклітинному раку легенів за результатами попереднього аналізу бази даних стадіювання за дев’ятим виданням IASLC. Journal of Thoracic Oncology. 2025;20(10):1423–1440.

Міжнародна асоціація з вивчення раку легенів. Проект IASLC з визначення стадій: рак легенів, пухлини тимуса та мезотеліома.

Додаткові матеріали від організації «Lung Cancer Europe»

Розвиток методів діагностики біомаркерів раку легенів відбувається швидше, ніж будь-коли. Чи встигає Європа за цими змінами?

Чому тестування на біомаркери має стати стандартною процедурою при всіх формах недрібноклітинного раку легенів

Час надання медичної допомоги є настільки ж важливим, як і сам процес лікування: аргументи на користь встановлення часових цілей у лікуванні раку легенів